Ірина Сеник – талановита поетеса, золота майстриня української вишивки, жінка-борець, багаторічна жінка-політв’язень (34 роки в’язниць, таборів і заслань), одна із 100 Героїнь світу, член Організації українських націоналістів, член Української гельсінської групи, громадська діячка, медсестра, почесна громадянка міст Борислава і Львова, Заслужений майстер народної творчості України.
Народилася у Львові в родині січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник, яка працювала в друкарні. В сім’ї було троє дітей – ще сестра Леоніда та брат Роман. Освіту здобувала у приватних гімназіях, а вищу – на факультеті іноземних мов Львівського університету.
1939-го Ірина Сеник вступила в юнацтво ОУН, а 1941-го стала членом організації, була зв'язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». 12 грудня 1945-го її було заарештовано НКВДистами як зв’язкову Романа Шухевича і запроторено в тюрму на Лонцького. Слідство з побоями, рани від яких ятрилися ще довго. А в березні 1946 р. молоду студентку Ірину Сеник засуджено на 10 років концтаборів особливого режиму і 5 років позбавлення громадянських прав. Ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, заслання (13 років) – у Кемеровській області СРСР. Двигання залізничних шпал, лісоповал, голод, робота на страшних морозах… Рівнозначно з непосильною, принизливою працею виношувала в душі образ гармонійного Божого світу, світу краси і правди, за який треба боротись до останнього подиху. З таборів дозволялося писати тільки два листи на рік. Сестру ув’язнили 1944 р., а згодом і батьків, і малолітнього брата за те, що були родичами «двох бандиток».
Заочно екстерном закінчила Новокузнецьке медичне училище, здобула середню медичну освіту і отримала диплом з відзнакою.
Повернулася в Україну Ірина Сеник 1968-го, але без права проживання у Львові та області. Влаштувалася операційною медсестрою в хірургії пульмонологічного відділення великого протитуберкульозного об’єднання в Івано-Франківську. У рідному краї Ірина веде правозахисну діяльність, бере активну участь у виданні підпільного вісника, організованого В'ячеславом Чорноволом. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського та інших, збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.
Так як за нею весь час стежили, то Ірину знову арештували. В 1973 році за політичні переконання знову була засуджена на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на 5 років. Ув'язнення відбувала в Мордовії, заслання – в Казахстані. У мордовських таборах відбувала покарання з Іриною Калинець, Стефою Шабатурою, Оксаною Попович, Надією Світличною та багатьма іншими жінками-політв’язнями. 1979-го Ірина Сеник увійшла до Української Гельсінської Групи, напівлегальної групи правозахисників під проводом Миколи Руденка.
Попри всі табірні заборони продовжує поетичний шлях, розпочатий ще у 9-ти річному віці. Пише потайки й вишиває на шматочках полотна мініатюри на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків. Справжнє диво робила художниця із рукавиць, які видавалися тюремникам для важкої фізичної праці. У нью-йоркському журналі «Наше життя» вміщено репродукції фрагментів дитячої «#Читанки_вишиванки» і моделі кептаря, вишитого на рукавичній тканині.
Коли Ірині Сеник після операції хребта заборонили вишивати, бо мусила нерухомо лежати в гіпсі, вона сказала: або я вишиватиму, або помру. Професор поступився. Ірина вишивала лежачи. І – вижила.
В 1983 році Ірина Сеник повернулася в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова. Тому оселилася у місті Борислав на Львівщині. Цього ж року вийшла заміж за колишнього багаторічного політичного в’язня Василя Дейка.
Нарешті могла зажити життям, достойним людини. Та відпочинок після таких переживань розуміла по-своєму: відвідувала школи, працювала з молоддю, брала участь у цікавих поїздках, виступала на конференціях в Україні та інших країнах.
В Україні побачили світ #перші_збірки її віршів «Загратована юність», «Сув’язь слів, дротів і грат», «Казка бабусі Ірини для внука», «Метелики спогадів». ЇЇ згадували у жіночих виданнях «Ми в історії», «Україна в історії», «Українки в історії», створено документальний фільм.
Ірина Сеник - засновниця Товариства української мови та Української Гельсінської Спілки в Бориславі, голова місцевого відділення Союзу українок, членкиня Ліги українських жінок. У 1998 р. їздила до міста Рочестер (США), де її на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій визнано однією зі 100 Героїнь світу.
Поезії були опубліковані у книзі українських жінок-політв'язнів "Нездоланний дух" (Балтимор-Чікаґо-Торонто-Париж, 1977). Окремими виданнями вийшли #книги "Сувій полотна" (Нью-Йорк, 1990) та "Біла айстра любові" (Гонконг, 1992). Маючи кілька поетичних збірок, створивши і відшивши тисячі взорів, змоделювавши сотні суконь, сорочок, Ірина Сеник так і не належала до жодної творчої спілки. У 1990-2003 роках виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та поза її межами Англії, Бельгії, Канаді, США.
Ірина Сеник жила Україною і для України. Дух батька – січового стрільця, материнська молитва, любов до України, вірність ідеалам її визволення завжди були з Іриною Сеник, живили її в найважчі хвилини.
Натомлене нелюдськими стражданнями тіло вичерпало всі сили. Побої, холод, голод, недуги – все далося взнаки. Її останні роки були знову безперервною мукою. Та навіть тоді, коли Ірина Сеник вже була прикута до ліжка, приходили до неї безперестанку люди зблизька і здалека – по добру пораду у громадських справах. Родина брата Романа, який нарешті повернувся теж на батьківщину, оточила її любов’ю, давала відчуття затишку.
У засвіти Ірина Сеник відійшла у свої 83 роки - 25 жовтня 2009 року. Похована на Личаківському кладовищі у Львові. Збулись її пророчі слова поезії:
А я ще вернуся у Львів
І буду в ньому вічно жити,
Бо там розцвів мій перший спів,
Найпершого кохання квіти.
Там наливався щастям дім,
Як повінню весняні ріки,
Ти, Львове, завше будь моїм,
Бо я твоя – навіки.
Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. Ірина Сеник була нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а указом від 8 листопада 2006 року нагороджена Орденом «За мужність» І ступеня.
За рішенням Львівської обласної ради 2026 рік проголошено Роком Ірини Сеник з нагоди 100-річчя від дня її народження. Заплановано багато заходів по вшануванню пам’яті незламної українки.
В Центральній бібліотеці ім. М. Шашкевича Стрийської МЦБС можна ознайомитись з літературою та публікаціями з періодичних видань:
📖Сеник І. Біла айстра любові [Текст]: [Збірник віршів, вишивок та зразків сучасного одягу] / І. Сеник; англ. переклад віршів Христина Борсук; передм. А. Стебельська. – Канада : Ліга українських католицьких жінок, 1991. - 159 с.
📒Вірченко Н. Ірина Сеник – Героїня України [Текст] / Н. Вірченко // Українки в історії. – Київ : Либідь, 2004. - С. 270-275.
📘Камінська Л. Героїня України [Текст] / Л. Камінська // Гомін волі. – 2011. - 11 жовтня. - С. 1.
📗Малик М. Шлях героїні світу Ірини Сеник [Текст] / М. Малик // Жінка. - 2025. - № 2. - С. 12-13.
📙Чумак О. Жовте і чорне в житті Ірини Сеник [Текст] / О. Чумак// Гомін волі. - 2000. - 4 квітня. – С. 3.
Немає коментарів:
Дописати коментар