Василь Нагірний - творець храмів і духу

25 лютого минуло 105 років з дня смерті Василя Нагірного – людини-епохи, чий талант назавжди закарбований в історії Галичини. Хоча земний шлях архітектора завершився понад століття тому, його присутність і сьогодні відчутна у кожному куполі галицького храму, що здіймається до неба.

Народився Василь Нагірний 11 січня 1848 року в селі Гірне. Закінчив Стрийську гімназію, вчився на архітектурному факультеті Львівської політехніки. Закінчив вищі студії у м. Лозанні (Швейцарія), здобувши диплом архітектора. Працював архітектором у Вінтертурі та м. Цюріху, там познайомився з членами української громади, брав активну участь у її заходах.

У 1882 р. повернувся до Львова і цілком присвятив себе архітектурі, кооперативному та культурно-громадському житті.

2026 рік Віри Вовк на Львівщині

Сьогодні, у День української жінки, ми згадуємо величну і славну Віру Вовк. Символічно, що Львівська обласна рада на позачерговій сесії проголосила 2026 рік - Роком низки видатних особистостей, серед яких Віра Вовк. Це визнання жінки, яка стала живим уособленням української культури у світі.

Віра Вовк (справжнє ім’я – Віра Селянська)  - видатна українська та бразильська письменниця,  літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковиця. Співзасновциця і учасниця літературної спілки Нью-Йоркська група (НЙГ). Це було неформальне літературне об’єднання, націлене на популяризацію у світі української літератури.  Писала українською, німецькою та португальською мовами.

Народилася  2 січня 1926 року в місті Борислав, тоді Львівського воєводства, у родині лікаря і науковця. Дитинство її пройшло на Гуцульщині в містечку Кути. Саме там вона «надихнулася» містикою  гір, яка потім живила її творчість десятиліттями. Середню освіту почала в гімназії у Львові, а закінчила  у середній дівочій школі в Дрездені, де опинилася з батьками після приходу більшовиків у Галичину 1939 року. Після війни вступила до університету в Тюбінгені, де почала студії германістики й славістики, які згодом продовжувала в Мюнхені.  З Німеччини емігрувала до Бразилії. З 1949 року разом з матір'ю переїхала до Ріо-де-Жанейро, де закінчила університет, стажувалася також у Колумбійському університеті (Нью-Йорк)  де вивчала і порівняльне літературознавство. Здобула докторський ступінь із філософії.Вона могла б розчинитися в іншій культурі, стати бразилійською письменницею, але натомість створила свій власний, магічний світ, тісно  пов’язаний з Україною.

Пишемо історію не лише зброєю, а й словом ✍️

Повномасштабне вторгнення змінило світ, але не зламало нашої віри. 📖 Сучасна українська література сьогодні - це хроніка нашого спротиву.

📚Пропонуємо до прочитання антологію «Війна 2022» (упорядник - Володимир Рафєєнко). Це збірка щоденників, есеїв та віршів, яку варто читати, щоб пам’ятати ціну кожного світанку💙💛.

Михайло Мандрик

Михайло Мандрик – педагог, краєзнавець, учасник національного відродження, культурно-громадський діяч, автор історичних публіцистичних книг про Стрийщину. Народився 3 лютого 1931 року у с. Підгірці на Ходорівщині у свідомій селянській родині. Батько очолював місцеву кооперативу, він і його брати належали до  «Просвіти», і підпільно - до ОУН. Середню школу закінчив у Ходорові, а вищу освіту здобув у Дрогобицькому учительському інституті та у Львівському університеті ім. І. Франка. Комуністом не був, тому весь час працював рядовим учителем до 1991 р.

У Стрию проживав з 1972 року, де продовжував педагогічну працю - вчитель української мови у СШ №2 (Стрийський ліцей імені Андрія Корчака). Відмінник освіти України, вчитель-методист, викладач вищої категорії. Від 1988 р. – активний учасник національного відродження  на Стрийщині. Обирався заступником голови Стрийського товариства рідної мови ім. Т. Шевченка. Був заступником голови відновленої #Просвіти (1988-1989) та головою цього товариства у 1990 і 1993 роках. М. Мандрик був депутатом міської ради першого демократичного скликання (1990-1993), членом проводу міської організації Руху (1989-1990) та (1992-1993). Творчою роботою зайнявся з 1992 року.