Чорнобиль - 40

Сьогодні 26 квітня минає 40 років від дня Чорнобильської катастрофи - трагедії, що стала найбільшою техногенною аварією в історії людства.

Чотири десятиліття відділяють нас від тієї фатальної ночі 1986 року, коли вибух на четвертому енергоблоці ЧАЕС спричинив катастрофічні наслідки для України, Європи та всього світу.

Чорнобиль - це не просто хроніка подій. Це:

🔰Імена ліквідаторів, які закрили собою світ і врятували мільйони.

🔰 Долі родин, чиє життя розділилося на «до» та «після».

🔰 Незламна сила духу, що виявилася міцнішою за бетон і свинець.

     📚 Сьогодні ми згадуємо ці події через книги📚. Свідчення очевидців, документальні дослідження та спогади допомагають нам почути голоси тих подій. Саме в книгах живе пам’ять, яку не стерти часом.

Схиляємо голови перед ліквідаторами та всіма, хто мужньо боровся з наслідками катастрофи. Ваша жертовність - у нашій пам’яті назавжди.

2026 Рік Бориса Возницького на Львівщині

Борис Возницький (1926-2012 рр.) - український мистецтвознавець, видатний музейний діяч, історик, академік Української академії мистецтв, Герой України, Кавалер ордена «За заслуги» ІІ ступеня, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Заслужений працівник культури України. Куратор численних  виставок та справжній рятівник старовинних замків та інших пам’яток. Був Президентом Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв

Народився 16 квітня 1926 року в селищі Ульбарів (тепер – Нагірне у Рівненській області). Спочатку навчався в селищній школі, а у 5-6 класі перевівся до дубенської.

У березні 1944 року Борис Возницький мобілізувався на фронт Другої світової війни. Він служив у штрафній роті радянської армії. Водночас до входження на території заходу України радянської влади входив до УПА. Однак, як сам він зазначає у своїх спогадах, перед приходом радянської влади отримав наказ розійтися по будинках, а опісля їх воїни вже не отримали послання зібратися.

Крайовий Провідник ОУН

Історія української нації - це літопис, написаний кров’ю її найкращих синів. 10 квітня минає 95 років з дня смерті, коли зупинилося серце одного з найяскравіших лідерів націоналістичного руху - Степана Охримовича. Його життя було коротким, як спалах, але сповненим глибинного змісту.

Степан Охримович – студентський, політичний і громадський діяч, літературознавець, народився 18 вересня 1905 року у місті Сколе в сім'ї греко-католицького священника Богдана Охримовича і Анни Мартинків.

В родині він отримав належне національне виховання, добре знав про поневолене становище українського народу. В юнацькому віці він мав нагоду побачити спроби відновлення української державності, був свідком створення Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки.

"Доля, гартована в боях" : Віктор Курманович

Віктор Курманович – український військовий діяч, начальник штабу УГА, командир групи «Жовква»,  Державний секретар військовий справ ЗУНРу, генерал-чотар.

Народився 26 листопада 1876 року в селі Велика Вільшаниця, нині Золочівський район, Львівська область, Україна (тоді Золочівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) в сім'ї священика УГКЦ Йосипа Курмановича. Старший брат також став священником, а сам Віктор з юних років виявляв потяг до військової справи – спостерігав за вправами солдатів австрійського полку та зачитувався військово-історичними книгами.

Навчався у Золочівській гімназії, а після закінчення п'ятого класу батько віддав сина до кадетської школи у передмісті Кракова, звідки був скерований на навчання у військову академію у Відні (1902). Згодом служив у 30-му піхотному полку у Львові, а в 1912 році став командиром батальйону 13-го піхотного полку австро-угорської армії. Завдяки своїй кваліфікації українцеві Курмановичу вдалося потрапити на службу до Генерального Штабу Австро-Угорщини.