2026 Рік Бориса Возницького на Львівщині

Борис Возницький (1926-2012 рр.) - український мистецтвознавець, видатний музейний діяч, історик, академік Української академії мистецтв, Герой України, Кавалер ордена «За заслуги» ІІ ступеня, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Заслужений працівник культури України. Куратор численних  виставок та справжній рятівник старовинних замків та інших пам’яток. Був Президентом Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв

Народився 16 квітня 1926 року в селищі Ульбарів (тепер – Нагірне у Рівненській області). Спочатку навчався в селищній школі, а у 5-6 класі перевівся до дубенської.

У березні 1944 року Борис Возницький мобілізувався на фронт Другої світової війни. Він служив у штрафній роті радянської армії. Водночас до входження на території заходу України радянської влади входив до УПА. Однак, як сам він зазначає у своїх спогадах, перед приходом радянської влади отримав наказ розійтися по будинках, а опісля їх воїни вже не отримали послання зібратися.

Борис Возницький мав талант до малювання, який проявився у нього ще з юних літ. Тому після служби в армії він вирішив розвиватися в напрямку мистецтва. Спочатку він навчався в училищі імені Івана Труша. Після цього вступив до Ленінградської академії мистецтв на факультет історії мистецтв.    У 1956 році переїхав до Винник, де долучився до створення Винниківського історико-краєзнавчого музею. Крім того, в цей час він також працював у школі, де вчив дітей малювати.

У 1953 році мистецтвознавець одружився з Оленою Данилевич. А через рік в подружжя народилася донька – Лариса. Вона також продовжила справу свого батька. Лариса Разінкова-Возницька була доцентом кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, голова Асоціації реставраторів Львівщини та колишня директорка Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

У радянський період влада в Україні не дбала про збереження архітектурних пам’яток. Багато храмів та замків перебували в занедбаному стані, їх цілеспрямовано руйнували та нищили. Водночас Борис Возницький за свою діяльність врятував чимало українських пам’яток. Усього налічують близько 36 тисяч творів мистецтва, які мистецтвознавець разом з небайдужими людьми зберіг для української спадщини.  Серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття. 

Активна охоронна діяльність Б. Возницького розпочалася у 1960-ті роки. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Руйнівники висаджували в повітря церкви 12-19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу. Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті барокові храми, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі. Зокрема, брав участь у відновленні Олеського замку, палацу Розумовського, каплиці Боїмів у Львові, Бернардинського костелу та інші. Крім того, мистецтвознавець велику увагу приділяв творам Іоана Георга Пінзеля – відшукував, зберігав та відкривав, популяризував їх для інших. Впроваджував сучасні стандарти щодо збереження, реставрації та побудови експозицій у мистецьких музеях.

Борис Возницький був ініціатором створення  численних музеїв у Львові. Зокрема: Музей першодрукаря Івана Федоровича (1977), Музей І.-Г. Пінзеля (1996), Музей-садиба Шашкевича (1986), Музей найдавніших пам'яток Львова (1990), Музей «Русалки Дністрової» (1991), оборонної архітектури 16 ст. у «П’ятничанській вежі» (1993). Крім того, він створив туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини», за яким можна відвідати Олеський, Підгорецький, Свірзький та Золочівський замки.

Протягом 1960-1962 років Борис Возницький працював заступником директора в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (тоді Музей українського мистецтва). Після цього став керівником Львівської картинної галереї (тепер Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького), якій 12 квітня 2013 року присвоїли ім’я Бориса Возницького. Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Христа). 

Автор наукових, науково-популярних мистецьких видань, статей з питань львівської барокової скульптури 18 ст. ,  української ікони 14-17 ст., археології, зокрема про городище Звенигорода, а також дослідження про творчість М. Полейовського,  С. Дзенгаловича; співавтор путівників: «Львів. Картинна галерея», «Олеський замок», «Історія Львова»…

Борис Возницький загинув 23 травня 2012 року в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася біля селища Куровичі (Золочівський район, Львівська область). Причиною аварії став серцевий напад. Мистецтвознавцю в цей час було 86 років. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороджений багатьма державними нагородами, зокрема Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 травня 2005) - за визначний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи.

Борис Возницький назавжди залишиться в історії як справжній лицар української культури. Продовжуймо його велику справу з любов’ю до України.