2026 рік Віри Вовк на Львівщині

Сьогодні, у День української жінки, ми згадуємо величну і славну Віру Вовк. Символічно, що Львівська обласна рада на позачерговій сесії проголосила 2026 рік - Роком низки видатних особистостей, серед яких Віра Вовк. Це визнання жінки, яка стала живим уособленням української культури у світі.

Віра Вовк (справжнє ім’я – Віра Селянська)  - видатна українська та бразильська письменниця,  літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковиця. Співзасновциця і учасниця літературної спілки Нью-Йоркська група (НЙГ). Це було неформальне літературне об’єднання, націлене на популяризацію у світі української літератури.  Писала українською, німецькою та португальською мовами.

Народилася  2 січня 1926 року в місті Борислав, тоді Львівського воєводства, у родині лікаря і науковця. Дитинство її пройшло на Гуцульщині в містечку Кути. Саме там вона «надихнулася» містикою  гір, яка потім живила її творчість десятиліттями. Середню освіту почала в гімназії у Львові, а закінчила  у середній дівочій школі в Дрездені, де опинилася з батьками після приходу більшовиків у Галичину 1939 року. Після війни вступила до університету в Тюбінгені, де почала студії германістики й славістики, які згодом продовжувала в Мюнхені.  З Німеччини емігрувала до Бразилії. З 1949 року разом з матір'ю переїхала до Ріо-де-Жанейро, де закінчила університет, стажувалася також у Колумбійському університеті (Нью-Йорк)  де вивчала і порівняльне літературознавство. Здобула докторський ступінь із філософії.Вона могла б розчинитися в іншій культурі, стати бразилійською письменницею, але натомість створила свій власний, магічний світ, тісно  пов’язаний з Україною.

У Бразилії Віра зробила блискучу академічну кар'єру. Вона стала професором німецької літератури в Державному університеті Ріо-де-Жанейро (1950-2000 рр.)

Віра Вовк була невіддільною частиною того легендарного покоління поетів-модерністів, які радикально оновили українську літературу в еміграції. Її поезія та проза (збірки "Елегії", "Жіночі маски") - це суміш українського сюрреалізму, християнської містики та гуцульського фольклору. Вона писала про ангелів, мавок і святих так, ніби вони її сусіди по вулиці в Ріо. Це був голос України в португаломовному світі. Свої літературні твори Віра Селянська підписує прізвищем Вовк, так звали одного із її дідів.

Найбільший подвиг Віри Вовк це її перекладацька праця. Вона була впевнена, що світ має знати, що українська література це не лише про страждання, а про величезну інтелектуальну глибину. За свою кар’єру видала десятки власних книг поезії, прози і п’єс українською, німецькою та португальською мовами. Водночас вона наголошувала, що саме українська – це «мова її серця, поезії і духу».

Завдяки їй бразильці прочитали португальською Сковороду, Шевченка, Стефаника, Тичину та Антонича. Вона переклала "Тіні забутих предків" Коцюбинського, адаптувавши гуцульський дух для латиноамериканського читача. Також Віра Вовк  знайомила українців із поезією Бразилії, створюючи унікальний культурний діалог.

За перекладацьку роботу Віра Вовк була нагороджена літературною премією ім. Івана Франка в Чікаго (1957, 1979, 1982) і в Києві (1990). Вона також лауреат літературних премій «Благовіст» (К., 2000), «Тріумф» (Чернігів, 2003), «Сад божественних пісень» (Луцьк, 2005), імені О. Гончара (Дніпропетровськ,(2008), лауреатка Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця (2012),лауреатка премії імені Пантелеймона Куліша (2014) та Державної премії імені Тараса Шевченка (К., 2008). Була членкинею Національної спілки письменників України. У 2003 році нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ст.

Попри поважний вік і відстань, вона завжди тримала руку на пульсі українського життя. Активно популяризувала українську культуру і мову. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами.

#Майстриня_витинанок: Віра не лише писала, а й власноруч створювала витинанки, якими часто ілюструвала свої книги. Це було її "візуальне коріння".

#96_років_світла: Вона прожила неймовірно довге та насичене життя і пішла у вічність 16 липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро. До останнього дня вона залишалася при світлому розумі та продовжувала творити.

Віра Вовк довела, що українська культура це не тільки територія, це стан душі. Можна жити на іншому краї світу, але бути в самому центрі національного духу. Її тексти  допомагають нам знайти себе в хаосі сучасного світу.

#Нашого_цвіту_по_всьому_світу Вдячні пані Вірі Вовк за творчу працю на чужині для свого рідного українського народу та збережену протягом життя пам'ять та любов до свого національного коріння.