Жінка невтомної праці : Ольга Заяць

Сьогодні 110-а річниця від дня народження Ольги Заяць, педагогині, диригентки, культурно-громадської діячки. Вона народилася 30 жовтня 1914 року в Стрию. Батьки тернопільчани. Закінчила Стрийську вчительську семінарію УПТ «Рідна школа» (1933), Стрийську музичну школу з класу скрипки, Вищий музичний інститут ім. Лисенка у Львові. З юнацьких років – член Пласту, згодом Союзу українок. Учасниця культурно-громадських заходів у Стрию. Викладала в самоосвітніх гуртках Союзу українок. У 1939-1941 рр. працювала вчителькою співу, природознавства Верхньосиньовидненської середньої школи на Сколівщині. Через роботу в «Просвіті» пожвавлювала культуру, в якій на той час вже працювала після посади сільської вчительки.

Під час німецької окупації була викладачем скрипки Стрийської музичної школи. У 1945-1975 рр. – директор Стрийської музичної школи. Під її керівництвом колектив зберіг високий професіоналізм, почуття відповідальності. Вона не пропускала нагоди засіяти бодай зернину національної ідеї в серця вчительського та учнівського колективу, підготувала і провела не один цікавий мистецький захід. Ольга Заяць мала добрий хормейстерський та організаторський хист. Була твердою і наполегливою у своїх діях щодо захисту української мови.

Ольга Заяць керувала вчительським хором, що сама його організувала, диригувала симфонічним оркестром, звучання якого відзначалось високим професійним рівнем. Навіть у складні часи радянського тоталітаризму завдяки розумному керівництву директора в школі діловодство велося українською мовою, панувала атмосфера українства, національного духу.

Ольга Заєць була серед тих представників старої просвітянської гвардії наче вічний смолоскип 1930-1940 рр. Від 1949 року очолювала деякий час Стрийську хорову капелу освітян «Ватра». Це її стараннями відродилися пісні повстанського часу, пісні «неволі і плачу». Поряд з адміністративною роботою працювала як педагог. Серед її учнів – З. Дашак, А. Микитка, Р. Дибайло, І. Дяк, І. Микласевич, І. Турканик, М. Марків. Очолювала клуб учителів-ветеранів при Стрийському Будинку працівників освіти.

Була неперевершеною в любові до вишивки. З 1964 року належала до клубу вишивальниць при літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия». Сотні взірців з різних регіонів Бойківщини, Гуцульщини, акуратно намальованих її руками на спеціальному папері, при спогляданні самі просилися на полотно. І Ольга Василівна щиро устеляла ними чоловічі та жіночі сорочки для тих, кого поважала і любила. А ще любила розповідати про ті вишиванки, які створювала власною нелегкою клопіткою працею, а потім роздаровувала. Її сорочки, вишиті низинкою і хрестиком, носили відомі хорові диригенти і композитори, серед яких були львівяни Микола Колесса та Іван Вахнянин, стриянин Микола Каліцун, лікарі міської лікарні. Колись у Верховній раді, чи на святкових сценах, бачили у вишитих цією жінкою сорочках народного депутата першого демократичного скликання, члена Спілки письменників України Віктора Романюка. Вишивки вона творила поза працею в школі і на сцені.

У червні 1988 року в м. Стрию створився суспільно-політичний клуб «Аргумент». Колишня союзянка Ольга Заяць також стала його прихильницею і першою відважилась розповісти гірку правду про комуністичні злочини у стрийській тюрмі. В роки відродження створила хор жінок-політв’язнів при товаристві «Меморіал» ім. Стуса. Їх виступи надовго запам’ятаються стриянам. Адже хор відтворював стрілецьку і повстанську пісню устами тих хто в казематах комуни страждав за Україну. А табірний номер на грудях кожної хористки зворушував і змушував замислитись.

Ольга Василівна належала до різних громадських організацій міста, поєднувала досвід минулий і теперішній, вміла своїм запальним словом згуртувати громаду.

Своїм обов’язком вважала зберегти пам'ять про полеглих за рідну землю. Її часто бачили біля стрілецьких поховань. У 1988 р. ввійшла до першого складу ради товариства української мови ім. Т. Шевченка, згодом «Просвіта», формувала осередки в організаціях міста і в селах району в пострадянському періоді. Була членом опікунської ради гімназійного братства. У 1990 році – учасниця установчих зборів, очолювала суспільно-політичну секцію Союзу українок. Нагороджена дипломами та грамотами.

Померла 29 вересня 2000 році. Похована на стрийському кладовищі. На могилі встановлений пам’ятник, художньо оформлений митцем Михайлом Кучером та вигравійована епітафія

Вже стихли струни скрипаля

І відлетіла в далечінь

Мелодія життя,

Та чиста музика,

Яку Ви так любили –

Житиме вічно

І пам'ять буде вічною

буде про Вас.

• Мандрик М. Стрийщина: шлях до волі [Текст] / Михайло Мандрик. – Стрий : Щедрик, 1998. - С. 87, 174, 316, 392, 529.
• Миськів Л. Про що шепоче вічність… На стежках пам’яті [Текст] / Лідія Миськів. - Кн.1. - Львів: «ГАЛИЧ-ПРЕС». - 2019. - С. 68, 200-201, 215, 288, 329, 348, 462.
• Молчко У. Заяць Ольга (1914-2000) [Текст] / Уляна Молчко // Стрийщина. Історія в іменах. Кн.2. – Стрий : Щедрик, 2012. - С. 169-170.
• Стрийщина. Сторінки історії [Текст] : Кн.1. – Стрий : Щедрик, 2009. – С. 166-167, 170, 406, 415-416, 444-445.
• Ханас З. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини [Текст] / Зеновія Ханас. – Стрий : Видавничий дім «Укрпол», 2007. – С. 62, 116, 127, 137-138, 140, 144-145, 147, 152, 169-170, 173, 182, 201, 217, 260, 278, 294.